Каталог готовых работ

Тарас Григорович  Шевченко

(09.03.1814 – 10.03.1861)

Т.Г. Шевченко – класик української літератури, національна гордість українського народу.

В історичному розвитку України Шевченко – явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та популярністю Шевченко – виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: "Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим". Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.

Творчість Шевченка – багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем.

Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів ("Кобзар"), драму "Назар Стодоля" і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник й автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру ("Археологічні нотатки"), 4 ст. та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису і графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори).

Вже за першого періоду літературної діяльності (1837 – 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, в яких – поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики – було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, вживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використовування цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на пануючі тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність.

До ранньої творчості Шевченка належать балади "Причинна" (1837), "Тополя" (1839) й "Утоплена" (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою і основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до "Кобзаря" (1840) був вірш "Думи мої, думи мої", в якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. З цим віршем тематично споріднена поезія "Перебендя", в якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема "Катерина" – хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей лірично епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як "Тарасова ніч" (1838), "Іван Підкова" (1839), "Гайдамаки" (1841), "Гамалія" (1842). У поемах "Іван Підкова" і "Гамалія" Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми "Тарасова ніч" і "Гайдамаки" змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна поема "Гайдамаки" є вершиною революційного романтизму Шевченка.

Драма "Назар Стодоля", створена на межі першого і другого періоду творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у 17 столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси Костянтин Данькевич написав однойменну оперу (1960). По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду "Трьох літ" (1843–1845). Провівши 8 місяців на Україні, Шевченко зрозумів своє історичне завдання і свій обов'язок перед батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах "Розрита могила" (1843), "Чигрине, Чигрине" (1844) і "Сон" (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності на Україні. В сатиричному творі "Сон" ("У всякого своя доля") автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної системи. Поема "Сон" вважається одним з найвизначніших взірців світової сатири. Вона має чимало спільних типологічних рис з поемами "Дзяди" А. Міцкевича, "Німеччина. Зимова казка" Г. Гайне та частиною "Божественної комедії" Данте "Пекло". Сатиричні ознаки також помітні у політичних поемах Шевченка "Великий льох", "Кавказ", "І мертвим, і живим…" та вірші "Холодний Яр" (всі 1845).

У поемі-містерії "Великий льох", що складається з трьох частин ("Три душі", "Три ворони", "Три лірники") й епілогу ("Стоїть в селі Суботові"), Шевченко втілив свої роздуми про історичну долю України в алегоричних образах, що зазнали в літературознавстві особливо тенденційної інтерпретації (Шевченкова наскрізь негативна оцінка Переяславської угоди різко суперечить так званим "Тезам про 300-річчя возз'єднання України з Росією"). У поезії "Кавказ", що поєднує жанрові ознаки лірично-сатиричної поеми, політичної медитації та героїчної оди, Шевченко з сарказмом виступив проти гнобительської політики царської Росії і закликав пригноблені народи до революційної боротьби. Цей вірш Шевченка мав значний вплив на розвиток самосвідомості не тільки на Україні. Шевченкове послання "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…" – вдумливий поетичний аналіз тогочасного суспільно політичного і національно-культурного життя на Україні, що мала служити дороговказом на шляху національного, соціального і культурного відродження українського народу. У поезії "Холодний Яр" Шевченко відкинув негативний погляд історика А. Скальковського на гайдамацький рух і, назвавши Миколу І "лютим Нероном", гостро картав ту частину українського панства, що покірно плазувала перед російським царатом.

У грудні 1845 Шевченко написав цикл віршів під назвою "Давидові псалми" – перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. Вміло зашифрованою формою псалмів поет засуджував тогочасний лад, надаючи старозавітним текстам зрозумілу для читача політичну спрямованість. У вірші "Три літа", що дав назву альбомній збірці автографів поета, Шевченко змальовує процес свого "прозрівання" і говорить про зміни, які сталися за цей час у його світогляді й творчості. Характерний для нового періоду творчості Шевченка є також вірш "Минають дні, минають ночі". В ньому поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність і пасивність та закликає до дії й боротьби. Цикл "Три літа" завершується "Заповітом", одним з досконаліших зразків світової політичної лірики.

Серед творів періоду "Трьох літ" на історичні теми особливе місце посідає поема "Іван Гус" ("Єретик"), написана восени 1845 з поетичною присвятою П. Шафарикові. Поєднуючи історичний сюжет (засудження і спалення чеського реформатора Гуса в Констанці 1415) з дійсністю свого часу, Шевченко створив поему, яка була сприйнята читачами як алюзія на адресу російського царату. В історично-побутовій поемі "Сліпий" ("Невольник") Шевченко гнівно осудив Катерину ІІ за зруйнування Запорізької Січі та закріпачення українського селянства. До збірки "Три літа" включено також соціально-побутові поеми "Сова" (1844) і "Наймичка" (1845). У поемі "Сова" змальовано трагічну долю матері вдови, в якої забрали в солдати єдиного сина. До зображення нового аспекту морально-психологічної драми матері-покритки звернувся Шевченко в поемі "Наймичка". Ця тема хвилювала поета протягом усієї творчої діяльності. До неї він звертався в ранній поемі "Катерина", а згодом – у поемах "Відьма" (1847), "Марина" (1848) та інших. Тему трагічної долі покритки Шевченко розробляв також у відмінних одна від одної баладах "Лілея" та "Русалка" (обидві 1846).

Цикл "В казематі", написаний на весні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 – 57). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля "окраденої" й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях "Мені однаково", "В неволі тяжко" та "Чи ми ще зійдемося знову", що кінчається словами:

Свою Україну любіть.

Любіть її… во врем'я люте,

В остатню, тяжкую мінуту

За неї Господа моліть!

Поет почав свою творчість на засланні поезією "Думи мої, думи мої" (1847), що починається тими ж словами, що й заспів до "Кобзаря" (1840). Цим Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом. Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство фоніки, і кількість оригінальних тропів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика.