Каталог готовых работ

Овіяна терпким запахом хризантем і подихом жовтогарячої революційної осені-зими 2004, Ліна Костенко цьогоріч зустрічала свою сімдесят п'яту весну. Народжена 19 березня 1930 р., Ліна Василівна упродовж цілого життя переходила борознами випро­бувань – а вони укріплюють душу, роблять із людини справжнього борця. Дитина війни з гіркою біжен­ською долею, дівчинка, яка написала свого першого вірша в окопі, "на тій сипкій од вибухів стіні", Ліна Костенко виросла в поета світового рівня. Вона вибрала Поезію як Долю і ніколи їй не зраджувала.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

у мене жодних претензій нема

до Долі – моєї обраниці.

Вирішивши стати професійним поетом, Ліна Кос­тенко здобула освіту в Московському літературному інституті ім. Максима Горького – у кратері сталін­ської імперії вона осягала поетичну майстерність, ви­вчала світову літературу, спілкувалася з неординар­ними особистостями – синами й доньками різних народів, імена багатьох із них назавжди прописано у світовій літературі. Глибоке вивчення світової куль­тури, історії, літератури, спонукало поетесу до ще глибших студій над культурно-історичними шарами власного народу, його фольклору, етнопсихології, аби стати в його оборону.

"Я повертаюся з еміграції, бо тут почалося життя", – так пояснила поетеса свій публічний виступ на­передодні доленосних для українського народу подій революційної осені-зими 2004 р. Ліна Василівна, яка все життя уникає телекамер, з'явилася на телеекрані "5 каналу" в час, коли тривало голодування журна­лістів. "Я поїхала до "5 каналу", бо вже не можу диви­тися на них на екрані. Але у них усіх нормальний настрій – як у людей, які впевнені у своїй правоті, – сказала вона журналістам. – І взагалі – серед сту­дентства я побачила зовсім іншу Україну".

Ліна Костенко – за духом опозиціонер. Знаменно й те, що вона ж стала довіреною особою лідера опози­ції Віктора Ющенка. На прес-конференції з цієї на­годи Ліна Василівна, пояснюючи свою тривалу від­сутність у громадському та політичному житті, про­цитувала свій вірш, написаний ще в 1993 р. у добірці "Коротко як діагноз": "І знов сидять при владі одесную. Гряде цинізм. Я в ньому не існую". А ще зазначила, що лише тимчасово покинула свою еміграцію і на деякий час стала публічною особою, і підкресли­ла, що коли Ющенко не зможе гідно керувати краї­ною, то їй доведеться піти в опозицію. Ліна Костенко може дозволити собі ці слова, поет не може бути за­лежним від влади, інакше він утратить право зали­шити свій чистий глибокий слід на землі.

І хто всіляким ідолам і владам

ладен кадити херувимський ладан,

той хоч умре з набитим гаманцем, –

душа у нього буде горобцем.

Куди б не йшов він, на землі і далі,

дощі розмиють слід його сандалій.

Бо так воно у Господа ведеться –

дорога ницих в землю западеться!

Ліна Костенко володіє даром говорити про головне. І мовчати. Мало хто вміє так красномовно мовчати, не удостоювати словом. Л.Костенко вміє тримати паузу, вміє іти у внутрішню еміграцію, коли не відчуває доцільності озвучення своєї громадян­ської позиції, про що свідчить її принцип відмови від публічних виступів в останнє десятиліття, особливо у період "кучмізму". Та коли наша країна опинилася перед великою небезпекою того, що кримінальна вла­да, яка звела нанівець свободу слова, чинила відверте беззаконня і штовхала країну до прірви, зробить спробу лише поміняти личину, поет-громадянин Ліна Костенко порушила мовчанку. Рядки з вірша "Тінь Сізіфа" із циклу "Альтернатива барикад" дають пояснення цьому вольовому вчинкові:

Я – алкоголік страченої суті,

її Сізіф, алхімік і мурах.

Мої слова, у чоботи не взуті,

спливають кров'ю на її тернах.

Вони горять і валяться, як вежі.

А потім їх обмацують сліпці.

І що ж, так наче й не було пожежі –

і тільки жменька попелу в руці.

І нема жодної пози у цьому зізнанні. Тяжка, власне, каторжна праця розуму, серця – ось що залишається поетові. Поет мусить виступити на захист страченої суті, бо він "алкоголік страченої суті" – зауважмо, страченої – тієї суті, справжності, правди, яку страти­ли, зневажили, знищили. Поет мусить бути "алко­голіком" правди, тобто залежним від правди – це ж єдиний спосіб протистояння режиму. Лише до того, хто залежний від правди, може прокинутися довіра.

Я в людей попрошу тільки віри

в кожне слово, почуте від мене,

в кожний погляд очей моїх сірих,

в кожну ласку рук нестудених.

Ці поетичні рядки, що колись лягли зерном у душі людей, проросли тугим колоссям віри. Ліна Василівна не агітувала – вона просто віддала своє ім'я за ідею. І в перемозі, яку здобула демократія всупереч адміністративному тиску, правда – всупереч цинічній брехні, є неоціненний внесок слова Ліни Костенко, яка впродовж усього свого життя виставляє "барикади поезії проти бездумності"......