Каталог готовых работ

Банківський кредит – основна форма кредиту, який надається комерційними банками в грошовій формі госпорганам у тимчасове користування, за оплату, на умовах забезпечення, повернення та ці­льового використання.

Залежно від строків, на які надаються банківські кредити, вони поділяться на: короткострокові; середньострокові і довгострокові.

Короткострокові кредити – це кредити, які надаються банками госпорганам для покриття тимчасових фінансових труднощів, що ви­никають у зв'язку з витратами виробництва і обігу, не забезпеченими надходженнями власних коштів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позики па термін до одного року.

Середньострокові кредити – це кредити, що надаються на опла­ту обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкла­день. Надаються вони на термін до трьох років.

Довгострокові кредити – це кредити, що надаються на фінансу­вання капітальних витрат по реконструкції, модернізації та розши­ренню діючих основних фондів, будівництво нових об'єктів тощо. Надаються довгострокові кредити на термін більше трьох років.

Основною формою видачі вказаних позик є пряме банківське кредитування, тобто видача установами банків позик безпосередньо господарюючим суб'єктам в порядку оплати розрахунково-платіжних документів за придбані товарно-матеріальні цінності, обладнання, конструкції, отримані послуги та на інші цілі, передбачені договором.

Кредитування – це спосіб видачі (надання) кредиторами (банка­ми) коштів суб'єктам підприємницької діяльності (позичальникам) у тимчасове використання, на чітко визначені цілі, за оплату і на умо­вах повернення.

Кредитор – суб'єкт кредитних відношень, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності в тимчасове користування.

Позичальник – суб'єкт кредитних відносин, який одержав у тим­часове користування грошові кошти, на умовах повернення, оплати і терміновості.

Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється при дотриманні таких принципів: забезпеченості, по­вернення; терміновості; оплати і цільового використання.

Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку під заставу вартість майна, яке в нього є, матеріальних цінностей, цінних паперів тощо. Основна мета цього забезпечення – захистити економіку банку від можливих збит­ків у випадку неповернення позичальником взятої позики через неп­латоспроможність. Забезпечення є надійною гарантією повернення кредиту. Вартість майна, матеріальних цінностей тощо, закладених для забезпечення кредиту, повинна перевищувати на 25-30% суму кредиту, що видається.

Надійним способом забезпечення повернення позики є застава – спосіб страхування банку від ризику неповернення клієнтом кредиту.

Об'єктом застави може бути будь-яке майно: основні засоби, вироб­ничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери (акції, облігації, сертифікати), інше майно, яке належить заставодавцю на правах власності і може бути відчужене ним, згідно з чинним законодав­ством. При цьому вартість заставленого майна повинна бути достат­ньою для погашення позики, відсотків за користування нею, витрат на зберігання заставленого майна, для оплати податку на додану вар­тість і, як правило, перевищувати суму задовольняючих вимог на 25-30%. Оцінка майна, яке передається під заставу, мас відбуватися відповідно до його балансової вартості з урахуванням дооцінки, уцін­ки і можливої ціни реалізації. Заставлене майно може залишатися у заставника з правом користування ним, або банк може перевезти йо­го на свої склади і здійснювати за ним свій контроль. Заставні від­ношення між заставником і заставоутримувачем оформляються окре­мим договором.

У договорі застави повинно бути передбачено розмір, строки ви­конання обов'язків стосовно повернення позики і відсотків по ній, склад (опис) і вартість заставленого майна, де воно залишається – у заставника або передається заставоутримувачу, місце знаходження предмета застави та інші умови. До договору застави заставник додає виписку з балансу з розшифруванням балансової вартості предмета застави. Заставником може бути не тільки позичальник, а й третя особа (майновий поручник), якому предмет застави належить на пра­вах володіння або повного господарського користування.

У випадку непогашення підприємством свого зобов'язання щодо повернення у встановлений строк позики на заставлене майно може бути проведено стягнення.

Звернення стягнення на заставлене майно проводиться за рішен­ням суду, господарського суду. У випадках, передбачених законодав­ством України, звернення стягнення на заставлене майно відбува­ється в безперечному порядку на підставі виконавчого надпису нота­ріуса.

Однією з форм забезпечення повернення кредиту може бути поручительство – гарантія третьої особи про повернення кредитору (банку) відповідної суми боргу за боржника у встановлений строк. Поручителями можуть бути підприємства, організації, установи бан­ків. Поручительство оформляється у вигляді договору між банком-кредитором і поручником. Договір поручительства передбачає відпо­відальність поручителя за виконання в повній сумі зобов'язань сто­совно повернення позики і відсотків за її користування за позичаль­ника у випадку невиконання ним зобов'язань по погашенню боргу у встановлений кредитним договором строк. При повному виконанні поручителем свого зобов'язання до нього переходять усі права кредитора (банку) по цьому зобов'язанню (позиці). Поручительство призупиняється після повернення банку позики. У ролі поручителів і гарантів банки приймають фінансово стійкі, платоспроможні під­приємства, організації і установи.

Формою забезпечення повернення кредиту і сплати відсотків по ньому може бути страхування в страховій компанії відповідальнос­ті позичальника перед банком за неповернення кредиту у встанов­лений строк. У цьому випадку між позичальником і страховою ком­панією укладається договір страхування, який передбачає погашення страховою компанією одержаної позичальником позики і відсотків по ній у випадку неплатоспроможності позичальника. Страховим ви­падком може бути непогашення кредиту та відсотків по ньому у вста­новлений кредитним договором строк, що дає право банку-кредитору стягнути зі страхової компанії суми непогашеного кредиту і відсотків по ньому.

Для більшої надійності забезпечення кредиту шляхом поручитель­ства, гарантією між учасниками кредитування і третіми особами мо­же укладатися тристороння угода: банк – гарант (поручитель, стра­хова компанія) –позичальник.

Повернення кредиту означає, що одержані господарюючим суб'єктом позичені кошти повинні бути повернені банку в строк, ви­значений у кредитному договорі. Повернення кредиту забезпечується безперервністю процесу кругообігу коштів і переходом їх у завер­шальній стадії в грошову форму. Отже, джерелом повернення позики є грошові кошти, одержані підприємством за продану продукцію і надані послуги. Своєчасне повернення позики говорить про хорошу роботу підприємства, яке кредитується, а затримка в погашенні кре­диту свідчить про те, що позикові кошти використані не за призна­ченням, на підприємстві призупинилась обіговість грошових коштів, погіршився його фінансовий стан. При неповерненні в установлений строк кредиту й наявності в позичальника об'єктивних причин, які призвели до тимчасових труднощів надходжень грошових коштів, банк може зробити відстрочку на визначений строк погашення кре­диту. Якщо ж у підприємства немає об'єктивних причин щодо непо­гашення кредиту в установлений строк, банк непогашену суму відно­сить на рахунок прострочених позик із нарахуванням на них підви­щених відсотків.

Принцип терміновості кредиту полягає в тому, що позики підприємству видаються на чітко визначений термін, передбачений у договорі, по закінченні якого вони повинні бути повернеш. Строк повернення позики встановлюється виходячи з мети, на фінансування якої вона видається. При порушенні позичальником строків повер­нення кредиту банк може застосувати до нього штрафні санкції і відмовити йому в наступній видачі кредиту.

Платність кредиту полягає в тому, що позики установи банків пиляють господарюючим суб'єктам за визначену оплату, яка назива­ється відсотком. Розмір оплати за кредит і порядок її сплати вста­новлюються банком залежно від ступеня кредитного ризику, пода­ного забезпечення, рівня облікової ставки НБУ, рівня оплати за кредитні ресурси, рівня інфляції та інших чинників. Встановлений розмір оплати (відсоток) за кредит фіксується в кредитному дого­ворі.

Цільовий характер використання кредиту передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним догово­ром. Кредит надається для фінансування конкретних заходів, а не у всіх випадках, коли підприємство має потребу в грошових коштах. У випадку використання підприємством одержаної позики не за ці­льовим призначенням, банк призупиняє кредитування цього підпри­ємства та вживає заходів щодо дострокового стягнення виданої по­зики

Видача позик господарюючим суб'єктам проводиться на різні цілі. Визначені види обігових активів (запасів, витрат, розрахунків) і ка­пітальних витрат, на фінансування яких надаються позики, назива­ються об'єктами кредитування.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в складі обігових активів є:

-        готова продукція і товари;

-        виробничі запаси (сировина та основні матеріали, придбані напівфабрикати та допоміжні матеріали, запасні частини і паливо, ма­лоцінні й швидкозношувані предмети та ін.);

-        незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів;

-        розрахунково-платіжні документи за розрахунками з постачальни­ками та покупцями тощо.

Потреба в кредитах за вказаними об'єктами кредитування виникає досить часто. Так, під виробничі запаси потреба в кредиті виникає у випадку, коли у підприємств вартість залишків виробничих запасів перевищує власні джерела їх формування. Таке буває, коли у підпри­ємств у результаті збільшення в окремі періоди купівлі відповідних видів запасів сировини, матеріалів тощо, створюються їх наднорма­тивні запаси, які й належать до кредитування.

Утворення наднормативних затрат, які підлягають кредитуванню, в незавершеному виробництві відбувається за рахунок збільшення затрат на незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях вироб­ничого процесу, а також за рахунок збільшення виготовлення напів­фабрикатів.

Наднормативні запаси готової продукції, які підлягають кредиту­ванню, можуть утворюватись у результаті скорочення або призупи­нення її відвантаження покупцям через їхню неплатоспроможність.

Розмір кредиту на оплату розрахунково-платіжних документів постачальників, у випадках відсутності власних коштів, визначається вартістю покупної продукції, товарів, послуг, вказаних у цих доку­ментах.

У складі капітальних витрат позики видаються на фінансування затрат, пов'язаних із реконструкцією та технічним переозброєнням діючих підприємств, запровадженням нової техніки, вдосконаленням технології виробництва тощо. Розмір позик на капітальні витрати визначається у вигляді різниці між вартістю здійсненого виду капі­тальних затрат і наявністю власних та залучених джерел їх фінансу­вання.