Каталог готовых работ

Масові репресії

Невдачі в будівництві соціалізму, аварії, виробни­чий брак, некваліфіковані рішення – все це було до­сить зручно списати на "шкідників", "саботажників", "замаскованих ворогів народу", "злісних опортуністів", "іноземних шпигунів", "невиправних злочинців".

Маховик репресій розкручувався поступово. Доки неп розвивався поступово, зростала економіка, вони мали здебільшого уповільнений характер. Скажімо, за 1927-1935 роки Комісія з політичних справ при ЦК КП(б)У, розглянувши 657 судових справ, рекомендувала розстріляти 210 обвинувачених. Страт могло б бути й більше, коли б 9 квітня 1924 року Й. Сталін від імені ЦК ВКП(б) не телеграфував до Харкова: без санкції Москви виносити смертні вироки забороняється. І тут же конкретна вказівка: членів підпільного "Обласного центру дій" засудити не до розстрілу, а до різних термінів ув'язнення. По СРСР за 1924 і 1926 роки до страти було присуджено 2628 громадян, але виконано лише половину вироків. Органи ДПУ–НКВС за 9 років (1922-1930) арештували 381130 людей, однак далеко не всі були засуджені до позбавлення волі. Звичайно, цифра не маленька, але вона не йде навіть у порівняння із вакханалією другої половини 30-х років.

В Україні репресії зробилися частішими з кінця 20-х років: у листопаді 1929 року Г. Петренка й Н. Суровцеву обвинуватили в співробітництві з польською та німецькою розвідками відповідно. В 1929-1931 роках ліквідовано Українську автокефальну православну цер­кву; 1929 року розстріляно Ю. Тютюнника та вісім його соратників, на початку 1931 р. арештована група військовослужбовців. Широко відомий процес у берез­ні – квітні 1930 р. над 45 членами "Союзу визволення України", тощо.

Другий, більш масовий етап репресій почався після вбивства у Смольному 1 грудня 1934 року С. М. Кірова. Воно було здійснене психопатом, фізично неповно­цінним Л. Ніколаєвим на побутовому ґрунті ревнощів та скаліченої особистої долі. Сталін не мав до нього ніякого відношення. Але сам факт убивства було ви­користано надзвичайно майстерно для нагнітання підозрілості, небувалого посилення репресивного апарату.

Постріл в Кірова немовби демонстрував, що вороги існують, тому на країну звалився шквал доносів, нашіптування, загальної підозри, недовір'я.

Розслідування справ про "терористичні акти" проти представників радянської влади тепер вимагалося закінчувати не пізніше ніж через десять днів, слухати ці справи без участі сторін, не допускати подання клопотань про помилування й касаційного розгляду справ, виконувати негайно вирок про вищу міру покарання, якою був розстріл.

Лише в такій атмосфері могла з'явитися заява Г. Л. П'ятакова з про­ханням до М. Єжова дозволити йому особисто розстріляти свою колишню дружину, арештовану 28 липня 1936 року, а також всіх засуджених до смерт­ної кари членів українського троцькістського центру. Це вже було своєрідна кривава поетика терору, який став способом управління соціумом за допомогою емоціонального залякування. Саме тому Агнеса Кун схвалила арешт батька, а майбутній професор Ірина Гринько виступила за розстріл свого батька.

Після серії вибухів на шахтах Кемерово Сталін 23 ве­ресня 1937 року вирішив, що репресії слід посилити, тому 30 вересня новим наркомом внутрішніх справ став М. І. Єжов. При ньому репресії дійсно набрали небувалого масштабу, особливо після сумно відомого плену­му ЦК ВКП(б) у лютому – березні 1937 року, на яко­му основні труднощі в економіці пояснювались діями саботажників, шпигунів і диверсантів, замаскованих троцькістів.

1937 року на Поділлі, наприклад, кількість жителів, репресованих за "троцькістську" діяльність, збільшила­ся в порівнянні з 1934 роком у 60 разів, за "український буржуазний націоналізм" – у 500 разів, за "шпигун­ство" – в 60 разів.

31 липня 1937 року ЦК ВКП(б) затвердив наказ М. І. Єжова місцевим органам НКВС, згідно з яким за чотири місяці належало репресувати 268950 громадян, 75950 з них підлягали розстрілу. Керівник Наркомату внутрішніх справ України І. Леплевський чотири рази прохав М. Єжова і Й. Сталіна збільшити ліміт, бо дозвіл на право арештувати 28 800 чоловік (з них 8 тисяч розстріляти) його не влаштовував. Дозвіл, найімовір­ніше, було одержано, бо якщо за першу половину 1937 р. в Україні було розстріляно 246 громадян, то за другу – вже 120 тисяч. Рішення про страту приймали позаконституційні "трійки" у складі першого секретаря об­кому ВКП(б), начальника обласного управління НКВС і прокурора області. Звичайно, їхня участь була номінальною, бо справ по суті вони не розглядали, а чекісти керувалися принципом "партія наказала – треба виконувати".

Всього за 1935-1938 роки в Україні було арешто­вано 308230 громадян, з них за 1936-1937 роки засуджено 197617. У другій половиш 1937 року для чистки КП(б)У від "ворогів народу і троцькістсько-фашистських елементів" до Києва були направлені М. Хру­щов і М. Єжов. А з січня наступного року М. Хрущов став виконувати обов'язки першого секретаря ЦК Компартії (більшовиків) України. За рік зі 102 членів і кандидатів в члени Центрального Комітету було засуд­жено, в тому числі до розстрілу, 100 чоловік, з 11 членів Політбюро загинули 10, із п'яти кандидатів – чотири, з дев'яти членів Оргбюро – всі. З 13 перших секретарів обкомів партії дев'ять "виявилися шпигунами", було розстріляно 150 воєначальників, що працювали на території республіки.

11 червня 1937 р. газети повідомили, що військовий трибунал засудив до смерті звинуваченого в шпигунстві й зрадництві заступника наркома оборони маршала М. Тухачевського. Разом із ним до такого самого покарання засудили командувача військ Київського особливого військового округу Й. Якіра, а також інших відомих військових діячів.

Для багатьох більшовиків поняття "українець" стало синонімом слова "петлюрівець".

Шквал репресій почав дещо вщухати після січневого пленуму ЦК ВКП(б) 1938 року, який прийняв постано­ву "Об ошибках парторганизаций при исключении коммунистов из партии, о формально-бюрократическом отношении к апелляциям исключенных из ВКП(б) и о мерах по устранению этих недостатков".

З'явилася коротка інформація про звільнення Єжова від виконання обов’язків наркома внутрішніх справ. На цій посаді його заступив Л. Берія. Старі партійні кадри були винищені майже цілковито. З 1966 делегатів попереднього з'їзду на цьому були присутні тільки 35. Ставати в опозицію Сталіну ніхто більше не наважувався........