Каталог готовых работ

Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам’яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Голодомор – це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

"Під кінець колективізації, яка припала на 1933 рік, норми хлібоздачі особливо стали відчутними. Врожаю, звичайно ж, людям вистачило б, але забрали все: зібрали хліб, зсипали, підкотили машини і... не лишилось нічого. Позбавили зібраного врожаю і одноосібників – вони були багатші за інших і не хотіли вступати до колгоспу. А в якому значенні "багатші"? Та мали плуг, борону та латані штани! А їх – в Сибір, на північ. Щодо розкуркулення, то це робили "активісти" – свої ж люди на селі. Забирали майно, хати, потім роздавали, або й самі в них жили. Вони ходили по хатах, забирали все, що вродило; останнє кіло жита..." – згадує Капля Іван Сергійович.

Щоб зрозуміти, чим же був Голодомор, слід акцентувати такі факти:

1. Масштабний голод розпочався наприкінці літа 1932 року, досяг свого піку до початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933 року. Саме за цей менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей.

2. Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору Радянській владі в Україні, всесоюзної індустріалізації, застереженням Українському радянському урядові проти намірів проводити порівняно самостійну політику.

3. Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Але так чи інакше йдеться про мільйони безвинних жертв. Тобто, можна сказати, що під час Голодомору зникла ціла європейська країна.

За даними вчених, найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донбасі – у 3-4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.

4. Головною причиною Голодомору стала політика тоталітарного сталінського режиму – безвідповідальні експерименти з метою побудови щастя "в окремо взятій країні", які передбачали, зокрема, злиття усіх націй і народностей СРСР в єдиний "радянський народ" з уніфікованою свідомістю та здійснення швидкого "індустріального стрибка" шляхом "мобілізації" внутрішніх ресурсів.

На практиці це означало фізичне винищення усіх класових та національних "ворогів" сталінського режиму, тобто людей, які мали свою думку щодо розбудови "світлого майбутнього". Головним аргументом здійснення цієї політики нерідко ставав терор, зокрема, терор голодом. А Україна була головним полігоном "вирішення національного питання" та проведення індустріалізації.

Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до відкритої війни проти українців.

Щоб отримати валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективна машина видобування товарів на експорт, насамперед – хліба. Для цього він організував економічно не обґрунтовану колективізацію сільського господарства, яка фактично знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до багаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці й тому мільйони з них стали жертвами у нерівній боротьбі.

5. Дехто намагається представити Голодомор 1932-1933 рр. як "збіг об’єктивних та суб’єктивних обставин": посухи та "перегинів на місцях". Але факти свідчать зовсім про інше. Насамперед, посухи дуже рідко призводять до голоду у таких масштабах. До того ж, посуха не може призвести до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не може повністю зникнути худоба та птиця, все, чим можна прохарчуватися. Все це зникло завдяки "зусиллям" активістів, які відбирали в людей останнє.

Про те, що урожай в Україні був, переконує хоча б той факт, що радянський уряд масово продавав збіжжя та інші сільськогосподарські культури за кордон. Наприклад, є свідчення, що в 1932-1933 рр. у Польщі українськими буряками годували свиней, бо цих буряків було багато і вони були дуже дешеві.

Крім цього, за свідченнями очевидців, в окремих регіонах України тоді, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, майже на повну потужність працювали спиртові заводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Так сталінський режим добував додаткові ресурси для проведення індустріалізації.

6. Про те, що дії більшовиків були свідомими, свідчить ще один характерний факт. Восени 1932 – взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі або хоча б прийняла допомогу інших країн, а навпаки, всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВС оточили українські міста (бо селяни намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Цьому сприяло запровадження паспортної системи, яка фактично вдруге закріпачила українських селян. Спеціальними розпорядженнями було заборонено продаж залізничних квитків для них. Такі дії важко пояснити якимось збігом обставин.

Отже, аналіз фактів доводить, що тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіх невдоволених знищували: розкуркулювали, висилали, просто страчували за вироком "трійок" буз суду і слідства. На місце знищених голодом або репресіями українських селян привозили нових, з Росії, Білорусії...

Все це призводило до страшних наслідків в масштабах нації. Українці мільйонами вимирали. Ті, хто вижив, підірвали своє фізичне та психічне здоров’я. В їхні душі назавжди закрався страх голоду. Через переселенців змінювалася етнічна структура населення України. Все це істотно підірвало життєвий потенціал нації.

Голодомор 1932-1933 років мав деморалізуюче значення для всього Українського народу. Коли йде війна, є очевидний ворог. Тут же, навпаки, офіційно пропагувалася ідеологія інтернаціоналізму і братерства, проголошувалися "найсвітліші ідеали, мета – комунізм", і водночас внаслідок цілеспрямованих дій цивільної влади, за підтримки "громадськості" – комсомолу, профспілок, комнезамів – населення було доведене до масової голодної смерті.

Соціально-демографічні та морально-психологічні наслідки Голоду 1932-1933 років актуальні й до сьогодні. Тоді на довгі десятиліття було підірвано матеріальну базу українського села, зруйновано його виробничу та товарну інфраструктуру, фізично знищено підприємницькі та ініціативні елементи, залякано цілі покоління українців, причому, не лише селян, зламано волю усього Українського народу до опору тоталітарній системі, до національного відродження.

Голодомор 1932–1933 років як явище геноциду народу підпадає під означення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року "Про попередження злочину геноциду і покарання за нього".

Голодомор було спричинено навмисними діями тоталітарного радянського режиму. Суть злочинних дій влади полягала в:

1. Жорстокому придушенні устремлінь Українського народу мати незалежну державу.

2. Знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом:

·        масового "розкуркулювання" селян;

·        насильницького впровадження колективізації селянських господарств;

·        накладання на райони України, окремі селянські двори непомірно високих планів хлібоздачі.

3. Ізоляції великих територій в сільській місцевості у низці областей України шляхом:

·        позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;

·        заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання (заборона продажу залізничних квитків);

·        наказів про арешти селян, що виїхали самовільно з сіл;

·        оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій;

·        заборони листування і поширення інформації про фактичне становище.

4. Впровадженні особливого режиму проживання, зокрема режиму "чорних дошок", що полягав у:

·        вивезенні з цілих територій усіх товарів та засобів проживання, що знаходились на складах та в магазинах;

·        насильницькій реквізиції у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;

·        забороні будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;

·        забороні будь-якого кредитування та насильницькому поверненні усіх кредитів.

5. Намаганні приховати причини і масштаби трагедії: зокрема, осіб, відповідальних за виявлення в ході перепису 1939 року фактів дискримінації українського населення та його високу смертність, було розстріляно.

Література

Полонська-Василенко Н. Історія України. - Київ.: Либідь, 2005.